Украинская посткоммунистическая трансформация: между дисфункциональной демократией и неконсолидированным авторитаризмом

«Країни з цим синдромом мають обмежений, а все ж реальний політичний простір, певну політичну змагальність між супротивними групами і принаймні найпідставовіші інституційні форми демократії. Нагадаю, що стаття Рубцова, опублікована в «Московских новостях» у листопаді 1999 року називалася «Неототалитаризм» і сприймалась тоді як орвелівська антиутопія, а не як реальний прогноз на найближче майбутнє для Росії, та й для України теж. Краще подбати про її функціональність, тобто належно інституціалізувати – чого ніколи не було зроблено ні в Росії, ні в Україні. Власне, це непрямим чином визнають не лише українські, а й російські еліти, котрі, попри суто риторичну антизахідність, саме на Заході, а не в Росії, навчають своїх дітей, лікуються і відпочивають, купують нерухомість, зберігають банківські заощадження тощо. Шантажистська держава не лише толерує її, а й заохочує. І, по-третє, ця держава застосовує закон вибірковим чином, відповідно до політичної доцільності. Це була реальна влада, і зауважте, що ця реальна влада не була навіть формально федералізованою.

Але саме завдяки цьому самоототожненню з усією Україною ця держава й тримається купи, і сепратистські настрої в ній, за винятком Криму, доволі незначні. Ідеться в ньому про те, що для успішного переходу, для успішної transition потрібна функціональна держава. По суті, Карозерс артикулював те, що інший автор – Тарас Кузьо (Taras Kuzio) окреслив як проблему почетвірного переходу (quadruple transition). У певному сенсі етапною для всіх цих дискусій можна вважати статтю Томаса Карозерса під назвою «Ревізія транзитологічної парадигми» (Thomas Carothers, Revising the Transition Paradigm), опубліковану 2002 року в “Journal of Democracy”. В усіх цих країнах існувала більш-менш ефективна, функціональна держава, з усіма належними інституціями, https://ncbme.com/%d0%ba%d0%be%d0%bb%d0%b8-%d0%b7%d0%b0%d0%ba%d1%96%d0%bd%d1%87%d0%b8%d1%82%d1%8c%d1%81%d1%8f-%d0%b2%d1%96%d0%b9%d0%bd%d0%b0-%d0%b2-%d1%83%d0%ba%d1%80%d0%b0%d1%97%d0%bd%d1%96/ які треба було лише демократизувати. Тож усюди на цих теренах встановилося своєрідне двовладдя – компромісне співіснування двох однаково сильних (точніше – однаково слабких) супротивників. Совєтська система мала хитромудру конструкцію: вона складалася немовби із двох шарів – зовнішнього і внутрішнього. Натомість у внутрішньому шарі зосереджувалася реальна влада і була вона великою мірою тіньовою у тому сенсі, що її діяльність реґламентувалася радше неписаними, ніж писаними правилами та законами. Тому що сила таких режимів – не у насильстві, що чекає на Україну в 2023 році передбачення хоч і його вони не цураються, але радше як виняток.

У країнах недолугої демократії, пояснює Карозерс, «партії, що воюють за владу, сповнені настільки сліпої ненависті одна до одної, що всі їхні опозиційні зусилля спрямовуються виключно на те, аби не дати суперниці взагалі будь-що осягнути»; «політичне змагання відбувається між глибоко ворожими партіями, що діють, по суті, як мережі клієнталістського патронажу, без будь-яких спроб до самооновлення»; «влада переходить від одного недовговічного політичного угруповання до іншого, на чолі з харизматичним лідером, чи до тимчасових альянсів із непевною політичною ідентичністю, як у Ґватемалі чи Україні». Спершу, каже теорія, відбувається певна лібералізація режиму; потім – прорив, обвал, вибух, одне слово – радикальна зміна, brake through; і нарешті третій етап – консолідація демократичного устрою. Вони мають атрибути демократичного політикуму, зокрема і певний, дарма, що обмежений, політичний простір прогнози екстрасенсів для України на 2023 рік опозиційних партій і незалежного громадянського суспільства. Попри всілякі нюанси та відмінності, країни недолугого плюралізму мають спільну прикмету: «весь політичний клас, хоч нібито й плюралістичний та конкурентний, абсолютно відірваний від своїх громадян, і все його політичне життя – це абсолютно порожнє, беззмістовне заняття». Тим більше, що найчастіше передбачення для України на 2023 рік написані без конкретної вказівки на час чи країну, дещо розмиті й не мають ніякого логічного обґрунтування – тож трактувати їх можна як завгодно. Зрозуміло, що потреба почетвірного переходу ставить країну у значно складніші умови, ніж ситуація переходу подвійного, як Польщі або Угорщині, чи одиничного, як в Іспанії чи Португалії.

Легко здогадатися, які аспекти почетвірного переходу виявляються для владних еліт пріоритетними, а до яких руки так і не доходять. Так само й Карозерсова «Ревізія» не спрямована свіжі екстрасенси про Україну 2023ти демократії чи демократизації, а лише проти певних демократизаційних дикурсів, які він називає «транзитологічною парадигмою». Тобто вирішують не лише проблеми демократизації, маркетизації та побудови держави, а й проблему творення нації. Але деякі посткомуністичні країни – згадаймо п’ятий Карозерсів пункт – зіткнулися зі ще складнішою проблемою потрійного переходу – її довелося зайнятися не лише та й, відразу скажімо, не в першу чергу демократизацією чи маркетизацією, що чекає на Україну в 2023 році передбачення а – елементарним будуванням держави. А ще через 15 років, після падіння США, нібито Україна, Росія та Білорусь об’єднаються у Східноєвропейський блок. І тому, що адміністрація Джо Байдена пригрозила невизначеними «катастрофічними наслідками», якщо Росія застосує таку зброю. Більше за те, я розумію, що перенесені до іншого середовища вони зазнають ерозії, деформації, вони функціонують у Росії чи Україні інакше, ніж у Швеції чи Великобританії. Мольфар вважає, що війна Росії проти України триватиме ще два роки. Але й це ще не кінець. Але оскільки тут нема зміни влади, що чекає на Україну в 2023 році передбачення громадяни менш схильні до позиції «та проваліться ви всі! Щодо реґіональної злочинності, то суддів і митників, як ви знаєте, назначають із Києва.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *